Переклад оригінальної статті “Dirty Fuel”, надрукованої у The Washington Post – найбільш відомій і впливовій газеті Сполучених Штатів Америки. Публікується вперше.
Автори – Джобі Воррік та Стівен Мафсон.
Переклад – Ярослав Вішталюк (twitter.com/VJaroslaw).
Щодня низки іржавих вагонеток занурюються у вугільні шахти на сході України, щоб вивезти нову партію чорного палива, яке допомагає фінансувати місцевих “повстанців” (незаконні військові формування – прим. ред.), підтримуваних Кремлем ось вже майже шість років.
Цей рідкісний різновид вугілля з металевим блиском, що зветься «антрацит», згоряє майже без диму і має велику ціну навіть в скрутні економічні періоди. А ще це контрабанда, яку не можна законно продати закордонним покупцям. Тож завантажені вугіллям вагони прямують на схід до Росії, де зникають без сліду.
За схемою, яка розігрувалась вже сотні разів, вугілля проходить мережею російських компаній, які, за документами Міністерства фінансів РФ, перепродують його іноземним покупцям, котрі не мають жодного уявлення, що купують вугілля кримінального походження із зони бойових дій. Проте останнім часом через падіння цін на паливо внаслідок глобальної пандемії навіть таке вугілля мало приваблює можливих клієнтів. І це, ймовірно, катастрофічна новина для бунтівних східних областей України (де-факто окупованих Росією регіонів – прим. ред.) – і для росіян, які їх підтримують.
Якщо вірити офіційній звітності та оцінкам незалежних аналітиків, незважаючи на продовження незаконної торгівлі, все менше вугілля останніми місяцями перетинає україно-російський кордон, а ринкова ціна антрациту продовжує знижуватись. Для сходу України це означає зменшення зарплатні шахтарів, втрату доходів лідерів сепаратистів та все більшу нестабільність в регіоні, який і так вже давно перетворився на суцільний головний біль в стосунках США з Москвою.
«Цей шлях експорту, в принципі, призначений лише для вивезення краденої продукції з однієї країни до іншої», – каже аналітик Браян Мілаковскі, який в Україні вивчає економіку східних областей. “Нині гроші, які мали би потрапити до гаманців людей в «республіках», більше туди не потрапляють, і це викликає соціальну напругу. А пандемія Сovid-19 все тільки погіршує”.
Під загрозою колапсу перебуває джерело прибутків, яке компенсувало величезні суми – від $1 до $3 мільярдів на рік — які Москва витрачала на підтримку самопроголошених «ЛДНР», частки двох областей, які перебувають під контролем проросійських сепаратистів, котрі ведуть безчесну «громадянську» війну проти України.
Ці регіони, відомі під загальною назвою «Донбас», є місцем розташування високопродуктивних приватних вугільних шахт та металургійних заводів, які були «націоналізовані» лідерами «повстанців» в 2017 році. Відтоді нескінченний потік вагонів вивіз мільйони тон українського антрациту та сталі до Росії в рамках того, що американські та українські офіційні представники називають ретельно спланованою махінацією, яка перетворює незаконну контрабанду на тверду валюту.
Як свідчать митні реєстри, ще донедавна всю схему контролював один бізнесмен. Український мільярдер Сергій Курченко та його невелика мережа компаній контролювали весь потік вугілля зі східної України (ОРДЛО – прим. ред.) до Росії. За даними європейських і американських слідчих та незалежних аналітиків, ця ж мережа продавала російське вугілля покупцям у всьому світі, а разом з ним – і антрацит, видобутий на сході України.
Російські ЗМІ повідомляли, що не так давно Курченко втратив монопольне право на вивіз українського вугілля, це було підтверджено офіційними документами. Однак компанії, пов’язані з Курченком, продовжували тоннами вивозити вугілля щонайменше до початку квітня цього року – про це свідчать митні декларації, отримані C4ADS, вашингтонською неприбутковою організацією, яка спеціалізується на аналітиці даних про незаконну торгівлю в зонах військових конфліктів.
Від редакції “Інфорпост”: розслідування C4ADS у перекладі публікувалось нами раніше.
Чорна земля: магнати-міленіали, проксі-війни та континентальна торгівля краденим вугіллям
34-річний Курченко – давній друг сім’ї Віктора Януковича, колишнього Президента України, якого народне повстання в 2014-му році винудило піти з посади та емігрувати до Росії. Курченка, який теж нині живе в Росії, українські правоохоронці звинувачують в ухилянні від сплати податків та інших численних кримінальних злочинах, пов’язаних з його енергетичними компаніями, він також занесений в списки економічних санкцій США.
Спроби підібратися до Курченка через його дві російські компанії провалились. В 2014 році він виступив із заявою через одну зі своїх компаній, в якій відкинув усі обвинувачення, назвавши себе чесним бізнесменом. Після цього він відмовився від будь-яких інтерв’ю і тепер лише зрідка з’являється на публіці.
«Він ховається в Москві весь цей час, бо Україна оголосила його в розшук, – каже старший аналітик C4ADS Джек Марголін. – Але ми бачимо по торговим показникам, що це не заважає йому займатись бізнесом».
‘Це справжнє відмивання грошей’
До 2014 року на український регіон «Донбас» припадало до 10% ВВП країни, в основному завдяки вугіллю та сталі. Антрацит справді дуже складно видобувати, оскільки його пласти знаходяться на більш ніж кілометровій глибині. Але його надзвичайно висока ціна забезпечувала десятки тисяч шахтарів та служила надійною базою для української економіки.
Практично всі шахти цього регіону належали двом приватним компаніям, які продовжували свою роботу навіть коли в регіоні спалахнула війна. Після того, як в 2017 році київська влада запровадила економічну блокаду бунтівних областей, лідери сепаратистів захопили шахти і металургійні заводи та оголосили вугілля своїм – але зустрілись з відмовою міжнародних покупців мати справу з краденим товаром.
Відтоді регіон став повністю залежним від Росії, яка вже витратила мільярди доларів на поповнення його скарбниці «хоча б на базові витрати», – каже Андерс Аслунд, шведський економіст та експерт з економік країн Східної Європи. «Це економічна діра, – говорить Аслунд. – Виглядає справді жахливо, всі великі виробництва стоять».
Зрештою Москва була змушена забезпечити сепаратистам доступ до ринків. Європейські покупці можуть цуратися краденого вугілля з Донбасу, але більшість інших готові торгувати з Росією, яка є світовим лідером експорту викопного палива різних видів. Тож, як стверджують американські чиновники і аналітики, за допомогою російських вагонів та корпоративних махінацій вугілля Донбасу тепер перетворюється на «російське».
«Вони називають це експортом, – каже Мілаковскі. – Але насправді це просто відмивання». Московська торгівля з Донбасом ведеться непомітно, але все приховати неможливо. Імпорт вугілля та сталі з цього регіону фіксується в російських митних деклараціях та судових рішеннях. Українські активісти, котрі протидіють прокремлівським самопроголошеним «лідерам», використовують Twitter та інші соцмережі для поширення фото і відео потягів, завантажених вугіллям, що прямують до російського кордону.
Квітень, потяг з порожніх вагонів прямує на захід від російської прикордонної станції «Успєнская», щоб вивезти ще більше вугілля і сталі зі східної України (Josef Pinochet/Twitter).
Більшість потягів потрапляє до Росії через невелику прикордонну залізничну станцію «Успєнская». Супутникові знімки Google Earth регулярно відображають довгі низки заповнених вугіллям вагонів на залізничному депо «Успєнская», які очікують пропуску через станцію далі на південь, до портового міста Ростов-на-Дону, одного з головних транспортних вузлів півдня Росії.
Аналіз російських митних баз даних, проведений групою C4ADS, показав, що з 2016 по кінець минулого року щонайменше 3.5 мільйона тонн донбаського вугілля перетнуло російський кордон. За той самий період потягами було перевезено щонайменше 360.000 тонн сталі та металу, свідчить звіт, попередня копія якого була надана The Washington Post.
Українські чиновники вугільної галузі кажуть, що незаконний експорт вугілля до Росії насправді значно більший, щонайменше 6 мільйонів тонн антрациту перетнуло кордон до 2019 року.
Митні бази даних пов’язують з компаніями Курченка щонайменше третину перевезеного вугілля. Наприкінці 2018 року російські ЗМІ повідомили, що одна з компаній Курченка, «Газ-Альянс», отримала монопольний контроль над експортом вугілля з України (непідконтрольній Київу частини Донбасу – прим. ред.).
Неодноразові спроби дістатися до Курченка через його компанії в Росії та Південній Осетії були безуспішними.
У відкритому доступі є не дуже багато записів, які б показували, що сталось з вугіллям, яке потрапляє до Росії. Представники української енергетичної компанії ДТЕК, вугільні шахти якої були захоплені сепаратистами, в своїх заявах стверджують, що приблизно половина цього вугілля маркується як російське і транспортується залізницею чи кораблями через Чорне та Середземне моря на ринки Азії та Європи. Оскільки хімічний склад вугілля в різних регіонах його походження різний, представники ДТЕК змогли довести, що частина вугілля, яке по документам має російське походження, насправді була видобута на шахтах, які належали ДТЕК.
Представники ДТЕК в своїй заяві перелічили 20 країн, які купували вугілля з Донбасу – найбільшими покупцями були Туреччина, Румунія, Бельгія та Польща. Деякі митні декларації безпосередньо вказують європейські компанії як кінцевих покупців українського вугілля, провезеного транзитом через Росію.
Українська компанія, котра через падіння цін на вугілля була змушена зупинити шахти поза межами Донбасу, через що без роботи лишились майже 30 тисяч шахтарів, подала офіційну скаргу до представників урядів європейських країн, вимагаючи зупинити імпорт контрабандного палива.
Скільки саме донбаського вугілля опиняється за межами Росії – на сьогодні оцінити важко. Як показують звіти, частину цього вугілля Росія використовує сама. Але Москва не має потреби в закордонному вугіллі, оскільки сама є одним з найбільших в світі виробників та експортерів палива. Аналітики стверджують, що без широкого проведення спеціальних експертиз буде дуже складно довести, є вантаж вугілля з Росії російським, українським чи сумішшю двох видів.
«Але можна цілком обґрунтовано припускати, що частина цього [російського] вугілля походить зі східної України», – каже Марголін.
Падіння доходів та зростання заворушень
Проте останнім часом попит на вугілля в світі різко скоротився незалежно від його походження. Обвал цін розпочався ще минулого року і прискорився з поширенням коронавірусу.
В листопаді російський сайт новин РБК повідомив про напружені стосунки між лідерами «республік» та компаніями Курченка через зменшення обсягів закупівлі вугілля у шахт підконтрольного їм регіону. Замість обіцяних 400,000 тонн на місяць російські потяги вивозили заледве чверть цього обсягу, повідомили в РБК. Як наслідок, компанії Курченка втратили монополію на вугілля з Донбасу, при цьому накопичивши перед «республіками» неймовірні борги в сотні мільйонів доларів – зазначають на цьому сайті.
Падіння доходів від вугілля швидко обернулось заворушеннями в шахтарському регіоні, який і без того вже доведений до краю хронічно низькими зарплатами та постійним погіршенням умов праці через відсутність ремонту та оновлення обладнання шахт з 2017 року.
Шахтарі Донбасу (непідконтрольного Україні – прим.ред.) та члени їх родин через Facebook та інші соцмережі скаржаться на постійне зменшення заробітних плат та тривалі затримки з виплатами, зазначають у повідомленні Digital Forensic Research Lab, вашингтонського аналітичного підрозділу Atlantic Council. У звіті наводилось фото зарплатної відомості, опублікованої анонімно одним із шахтарів, за якою його щомісячна зарплатня не перевищує 80 доларів США – це трохи більше половини мінімальної зарплатні в Україні.
Від редакції “Інфорпост”: розслідування Digital Forensic Research Lab у перекладі публікувалось нами раніше.
«Схожі вимоги звучать в усіх спільнотах шахтарів Донбасу», – зауважують в звіті. На початку травня страйкуючі шахтарі заблокували шахту в Зоринську, вугільному містечку в Луганській області. В повідомленні про початок страйку, розміщеному в Telegram, страйкарі повідомили, що зарплатню їм не виплачували місяцями. Страйк було припинено на шостий день через обіцянку видати їм гроші, втім, за словами працівників шахти, на кінець травня вони все ще не отримали жодної копійки.
Минулого тижня з повідомлень в російській соцмережі VK стало відомо, що лідери
сепаратистів розпочали блокаду вугільної шахти в Антрациті – містечку за 50 кілометрів на південний схід від Зоринська, названому на честь багатих місцевих покладів вугілля – коли понад 100 шахтарів залишились під землею, відмовляючись виходити з шахти на знак протесту. В повідомленнях зазначали, що рятувальникам було заборонено навіть привезти страйкарям воду і продукти.
Поки що незрозуміло, як ці заворушення вплинуть на війну в регіоні. Аналітики кажуть, що Кремль навряд чи робитиме щось більше для економіки Донбасу, поки власну економіку Росії лихоманять пандемія та ціни на нафту, які обвалились внаслідок виснажливої цінової війни із Саудівською Аравією. Серед російських вугільних олігархів теж наростає спротив завезенню дешевого вугілля з-за кордону під час краху енергетичних ринків.
«Завжди було зрозуміло, що росіяни не збираються дозволяти Донбасу конкурувати
низькою ціною на ринку Російській Федерації, – каже Ніколаус фон Твікель, колишній представник ОБСЄ. – Однак якщо працівники регіону не зможуть знайти роботу на шахтах і заводах, дехто з них може вирішити, що кращою альтернативою для заробітку буде вступ до рядів сепаратистських [військових] угруповань», – каже Ніколаус. «Люди вже зараз кажуть, що кращий бізнес – військовий», – додає фон Твікель.
