В одній з місцевих спільнот соціальної мережі Вконтакте було опубліковано звернення до ватажка псевдореспубліки Олександра Захарченка від імені залізничників окупованого Дебальцевого.
У зверненні говориться про катастрофічно велике скорочення чисельності працівників Дебальцівського вузла.
Ті, що залишились працювати, отримують мізерну заробітну платню, а звільнені працівники приречені жебракувати разом зі своїми сім’ями.
“Шановний Олександре Володимировичу!
Немає більше сил тягнути жалюгідне існування, мовчати далі неможливо, тому ми – жителі Дебальцевого, хочемо звернутися до Вас з нашою проблемою, щиро сподіваючись на те, що ми будемо почуті, і ситуація в найближчому майбутньому докорінно зміниться.
Ми – залізничники Дебальцевого, позбувшись роботи протягом 2015-2017 років, разом зі своїми сім’ями опинилися практично на межі виживання. Ми не знаємо, як прогодувати своїх дітей!!! Як їх одягнути і взути! У нас немає можливості лікувати своїх батьків, дай їм, Бог, здоров’я (доводиться сподіватися тільки на Його допомогу)!Ще три роки тому, до початку нікому не потрібної війни, ми мали все для того, щоб мати впевненість у завтрашньому дні – високооплачувану роботу на «Укрзалізниці», соціальні гарантії, стабільність фінансових виплат. У нас було все для нормальної роботи і відпочинку.
На сьогоднішній день тисячний колектив залізничників залишився без роботи, а отже, без засобів для існування. Вдумайтеся, роботу Дебальцівського вузла зараз забезпечує колектив загальною чисельністю трохи більше 100 осіб! На сьогодні вагонне і локомотивне депо пустують. Пасажирські перевезення – це три електропотяги з шістьма рейсами на добу! Шляховики – це кілька обхідників! Це ДНО!!! Перспективи відновлення роботи відсутні, працівники звільнені і приречені разом зі своїми сім’ями жебракувати. А ті, хто поки ще і працює на залізниці, отримують мізерну зарплату і з затримками.Коли рік тому ви, Олександре Володимировичу, говорили про скорочення чисельності працівників Дебальцівського вузла Донецької залізниці, ви обіцяли, що ніхто не залишиться без роботи, що уряд Республіки подбає про своїх громадян. На ділі все виявилося не так. Ви ЗБРЕХАЛИ! Всім, і вам в тому числі, абсолютно наплювати на наші потреби, на те, що ми змушені залишати свої будинки і шукати кращого життя в Росії і в Україні.
З екранів телевізорів та зі сторінок газет ми тільки і чуємо про розквіт Донецької Республіки, про наближення світлого майбутнього, але слова залишаються просто словами. Час переходити від слів до справи. Ми вимагаємо забезпечення жителів Дебальцевого робочими місцями, гідними зарплатами і всіма соціальними гарантіями.
Олександре Володимировичу! Звертаємося до Вас з вимогою, з криком душі! Робіть що-небудь, або наше терпіння може лопнути. Ми не загрожуємо. Ні. Ми просто вимагаємо забезпечення гідного рівня життя, такого, який ми заслуговуємо своєю працею. Повірте, на тлі того, як живуть керівники Донецької Республіки, як шикують ваші діти, дружини і коханки, наше убозтво може стати причиною прояви свого невдоволення в грубій протестній формі. А у що це виллється в подальшому – прогнозуйте самі. Зрозуміло, що наше обурення в будь-якій формі може бути припинено зброєю, що у ваших руках, але повірте, чим далі, тим складніше вам це робити.
Звичайно, без підписів. Інстинкт самозбереження.”
